Історія

Сонцівська сільська рада

(КРАСНЕНСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА)

Красненська сільська рада є одним із самих великих по площі в районі. В його віденні знаходиться близько 10 тис. га землі. Населений пункт (центр ради) село Сонцівка (Красне) знаходиться на півдні Красноармійського району, межує з Срібненською сільською радою, Петрівською сільською радою Красноармійського району, з Великоновоселківським з западу і Марьїнським зі сходу районами Донецкої області. Відстань до районного центру шосейним шляхом - 35 км, до обласного – 40 км.

До складу сільської ради входе чотири населених пункти: село Красне, село Зоря, село Новодмитрівка, село Берестки. Площа населених пунктів складає 570,1 га, станом на 01.01.2011 року на території сільської ради проживає 1240 чоловік. Центр ради село Красне налічує 267 дворів з кількістю населення в 626 чоловік, село Зоря знаходиться в 3 км від центральної садиби, налічує 67 дворів, населення – 203 чоловік, село Новодмитрівка знаходиться в 5 км від села Красне має 69 дворів, населення – 211 чоловік, село Берестки налічує 100 дворів з кількістю населення 200 чоловік відстань від центральної садиби - 7 км.

Село Красне (Сонцовка) було засновано в 1785 році полковником Дмитром Сонцовим на землі, дарованої йому Катериною ІІ.

Він населив ці пустуючі землі своїми селянами із Курської губернії. В 1890 році в селі було 200 дворів. В цей час управляючім маєтком Сонцовка був батько великого композитора С.С.Прокоф»єва.

Маєток (більше ніж 6000 десятин землі) належало Д.Д.Сонцову, однокашнику батька майбутнього композитора по університетській парті, який і запросив в управляючім маєтком ученого агронома С.А.Прокоф»єва (крім Сонцовки, Д.Д.Сонцов володів маєтком в Курській губернії, де постійно проживав).

Сергій Олексійович і Марія Григорівна, були тільки рік як обвінчані, і після недовгих роздумів прийняли рішення про переїзд. Обоє походили із не богатих сімей, а обіцяна платня - 1200 рублів в рік і 20% доходу від реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, дозволили б молодій сім»ї значно покращити матеріальне становище.

В момент переїзду (1878 рік) господарство було занедбаним,майже усі землі не оброблялись. Новому управляючому довелось розбивати землі на поля для обробітку, набирати штат службовців – конторщиків, наглядачів, об»їздщіків. Були придбані сільгоспмашини: косарки, жатки, парова молотарка. Стрімко розвивалось тваринництво, крім КРХ в господарстві зайнялися вирощуванням овець, кількість голів перебільшувало 4000. Через декілька років Господарство перестає бути неприбутковим, а через 15 років річний прибуток складав від 80000 до 100000 рублів.

Згадуючи “малу батьківщину”, С.С.Прокоф»єв писав: “На початку ХХ сторіччя, коли мені було років десять – п»ятнадцять, Сонцовка представляла собою велике село с населенням в тисячу душ. П»ять вулиць, деякі до двох кілометрів довжиною, розкинулись павуком від центру в різні боки. На пагорбі стояла церква, на другому пагорбі – школа. Дім, в якому ми жили, був одноповерховий, приземистий, білий с металевою крівлею. С одного боку над ним звисав тіньовий каштан, під яким я любив грати в жаркі дні, с другої – ряд білих акацій. Кімнати – з білими стінами і жовтою підлогою, не дуже маленькі, але з низькими стелями. Меблі в чохлах, тому, що оббивка стара. По в кутах в кадках фікуси, філодендрони и невелика пальма. Всіх кімнат дев»ять, не враховуючі контори, дівочої, кладовок. Кухня – в окремій споруді. Далі – три конюшні, чотири амбра, служби, кузня, свинарник. Іще далі вівчарні и чабарні, два сади. В обох садах – баня, пасіка, малинник і город з штучним зрошенням. І все-таки це був захолустний куток: залізна дорога – в двадцяти п»яти кілометрах, лікар і лікарня – в двадцяти трьох, пошта – в восьми і працювала два рази на неділю, дорога відсутня, інтелегентні сусіди теж ”.

Син у Прокоф»євих народився в 1891 році, коли Сергію Олексійовичу було 45років (Марія Григорівна була на 10 років молодша). До того часу вони похоронили двох дівчаток, померлих в дитинстві. Маля було, що називається, довгожданим.

Прокоф»єви, це люди, які всього в житті добивалися самі, усі сили і кошти вкладали в навчання сина. Батько привів дитині любов до шахів, мати – до музики. Сам Сергій Сергійович відзначав: “Майже вона не володіла музикальними талантами; техніка давалась с трудом, і пальці були не мали подушечок спереду нігтів. Перед людьми грати вона боялася. Але у неї було три переваги: впертість, любов и смак. Мати добивалась можливо кращого виконання розучюваюмих речей, відносилась до роботи з любов»ю і цікавилась виключно серьозною музикою. Останнє зіграло велику роль в вихованні мого музичного смаку: від народження я чув Бетховена і Шопена і в дванадцять років пам»ятаю себе обізнано призераючім легку музику.

Майбутній композитор отримав домашнє завдання, навчання велось з семи років. За плату – 15 рублів в місяць була запрошена француженка, яка привила дитині набуття розмовної французької мови.

Коли Сергію виповнилось 9 років і його музичні успіхи стали очевидними, батьки вирішили змінити музичний інструмент, що і було зроблено після ставшої традиційної зимової поїздки Марії Григорівни в м.Санкт-Петербург. За 700 рублів був куплений рояль фірми И.Ф.Шредер. Зі станції Гришино до села Сонцовка його транспортували з великими предосторожностями – “кроком усі двадцять п»ять кілометрів”.

Здивуванню поміщіків - сусідів не було границь – навіщо купувати таку дорогу річ? Старий рояль був проданий земському лікарю за 200 рублів.

Господарство в Сонцовке розвивалось, прибутки Прокоф»евих росли. Іще не було того розгулу крадівництва і бандитизма, який почнеться через 5-7 років, супроводжувавшимся виправдовним лозунгом “Граб накрадене!” Тим паче, будинок управляючого охоронявся, а у Сергія Олексійовича був револьвер.

“По вечорам ключник приносив ключі від амбарів, які проводили ніч у ліжку батька, на тім залізному сундуці, об який я розбив собі лоба. Рано вранці, ледь зоря, батькові стукали в стіну, і говорили: “за ключами”. Батько виходив, віддавав ключі, інколи робив декілька додаткових розпоряджень, які прийшли йому в голову після того, як вчора вечером були “з завданням” і знову лягав спати.

Ніч»ю будинок і господарство охоронялись сторожами Гаврилом і Михайлом, які ходили и стукали дерев»яною колотушкою”.

В другій половині літа наступав головний момент сільськогосподарського сезону: молотьба. Уже за декілька неділь до цього кузнярі Пімен и Никифор возились біля парової молотарки и десятисильного локомобіля, який приводив його в рух. Урочистий хід до місця молотьби вигляділо так: “спереду, запряженої 4-ма парами волів, шагом їхав локомобіль; за ним на стількох же волах молотарка; далі – елеватор для підняття обмолоченої соломи в високі скирти; іще далі – будинок на чотирьох колесах, в якому розміщувалась контора, ваги и і т.д..; позаду декілька бричьок и повозок”.

В грудні 1901 року Сергій з матір»ю виїхали до Москви, де відбулася зустріч з відомим композитором – професором Московської консерваторії С.И.Танєєвим. Прослухав витвір юного композитора, професор наполегливо рекомендував матері найняти хлопцеві педагога для засвоєння основ гармонії. Він повинен був займатися с Сергієм три літніх місяця 1902 року. Місячна платня складала 75 рублів (225 рублів за літо), при тому, що вчителі французької і німецької мови отримували в Сонцовкі по 15 рублів в місяць. Після недовгих вагань Прокоф»єви прийняли цю пропозицію і в якості репетитора в Сонцовку прибув, тільки що закінчивший консерваторію, Рейнольд Моріцевіч Глієр.

Уже будучі відомим композитором, С.С.Прокоф»єв відмічав: “Перебуття Глієра в Сонцівці оказало великий вплив на мій музичний розвиток”. Діло не тільки в тім, що я утвердився в гармонії і пізнав нові творчі області, як форма і інструментовка, важливий був перехід із рук матері, хоча і прирожденного педагога, але і дилетантки і не композитора, в руки фахівця, який зовсім по іншому звертався до музики і, сам того не бачачи, відкрив мені нові горизонти. Важливо і те, що Глієр був м»який і весь час цікавився моєю роботою, завдяки чому я безтями відчув її значення і виділив із других розваг, на зразок крокета, споруди будинку або війни детячих держав”. Через рік Глієр повторно приїхав в Сонцовку, вік Глієра – 29 років, Прокоф»єву – 12.

Зимою сім»я Прокоф»євих прибула в Санкт-Петербург, де відбулася зустріч композитора з директором столичної консерваторії А.К.Глазуновим. В свої неповні чотирнадцять років С.Прокоф»єв був прийнятий в консерваторію: “З Сонцовкою іще не розлучились, але центр вагомості перенісся в Санкт-Петербург”.

Викладання загальноосвітніх предметів в консерваторії здійснювалось слабо, чім були зовсім незадоволені батьки. Серед викладачів спеціальних предметів Прокоф»єв виділяв Черепніна, Лядова, Римського-Корсакова.

Одним із захоплень майбутнього композитора були шахи. В кінці 1908 року він навіть зіграв в ніч»ю з чемпіоном світу Э.Ласкером, чім гордився все життя.

В 1910 році помер батько композитора. Після 1910 року Прокоф»єв в Сонцовку більше не вертався.

В 1914 році Прокоф»єв успішно закінчує консерваторію і в 1918 році від»їзджає за кордон, де живе і працює до 1933 року.

Опери: “Ігрок” (1916), “Любов к трьом апельсинам” (1919), “Огненний ангел” (1927), “Семен Котко” (1939), “Обученіе в монастире” (1940), “Війна і мир” (1940); балети: “Ромео и Джельетта” (1936), “Золушка” (1944). “Сказ о каменном цветке” (1950); сім симфоній – ось далеко не повний список витворів видатного композитора.

Творчість С.С.Прокоф»єва відмічено орденом Трудового Красного Знамені і медалями. Шість разів він був нагороджений Державної премії СРСР, а також йому була присуджена Ленінська премія (посмертно).

Помер композитор 5 березня 1953 року. Похований в Москві.

На початку 1918 року селяни під керівництвом Григорія Тарасенко розгромили поміщицьку економію, розібрали зерно, інвентар і все розділили між собою. Коней з кінного заводу конфіскували червоногвардійці.

В 1920 році відбулась перша землевпорядна компанія. Село поділили на три частки. Земля видавалась кожному члену сім»ї. В цей час із селян села Сонцево виділилась група, яка заснувала хутір Новодмитрівку, а в 1929 році хутір Будьонівку. Серед цих виділившихся груп селян стали з»являтися товариства сумісній обробці землі, для яких були виділені трактори. Першим трактористом села став Кудінов Гаврил Петрович, закінчивший курси трактористів в 1927 році. 5 травня 1927 року він в»їхав в село на новому тракторі “Фордзон”. Кудінов працював трактористом до 1961 року. Перше товариство по сумісній обробці землі входило 15 чоловік: Ягоров Матвій, Семенов Егор, Пузик Іван, Семенов Данил, Миголь Іван, Чухлебов Микола, Марьин Микола, Правилов Борис, Семенов Ілля, Кичигин Іван та другі.

В жовтні 1927 року, в честь 10-річчя Великого Жовтня село перейменували в Красне.

Далеко за межами нашої Батьківщини прославились імена наших земляків:

  • Дмитрія Варламовича Кісліци – доктора філології, професора, який довгі роки прцював в Торонтскому, Оттавскому і Оксфордскому університетах, був редактором газеты “Нові дні”;

  • Правилова Олександра Сергейовича – професора, народного артиста РСФСР, лауреата ІУ Міжнародного конкурсу ім.Чайковського, який по праву вважався “золотим голосом” Горьківського театру опери і балету імені Пушкіна.

З 1972 року по 1998 рік головою колгоспу працював Сичьов Олександр Миколайович який був кавалером ордена Трудового Красного Знамені.

В зв’язку з 100-річчям з дня народження С.С.Прокоф»єва в селі Красному в 1991 році відкрита меморіальна зона, присвячена життю і творчості знаменитого земляка, який включає єдиний в світі музей С.С.Прокоф»єва з неперевершеним концертним залом на 120 глядацьких місць, пам»ятник композитору роботи скульптора, народного художника України В.П.Полоніка.

Заснована в 1840 році церква Святих Петра і Павла – пам»ятник архітектури, в якій в 1891 році священик Андрій Павловський хрестив маленького Сергія Прокоф»єва і пам»ятний знак на місці будинку – садиби батьків Сергія Сергійовича. Село включено в туристичний маршрут, щорічно приймає тисячі туристів України і зарубіжжя. Знамення, яке сталося останеться надовго в серцях краснян став заключний етап Міжнародного телевізійного фестивалю-конкурсу лірічної пісні “Отчий дом” за участю Олександри Пахмутової, Миколи Добронравова в листопаді 2002 року.

Два рази в 2003 і 2004 роках відвідував село Красне Надзвичайний і Повноважний Посол Великобританії і Північної Орландії Пан Роберт Брінклі с дружиною, які приподнесли в дар музею партитури витворів Прокоф»єва, випущені ведучими мировими музичними видавцями, компакт-диски з записами витворів композитора. Такий цінний для музею подарунок був переданий Лондонськими архівами Прокоф»єва в знак визнання за бережне відношення до пам»яті композитора на його далекій батьківщині з побажаннями щоб “партитури не були мовчазними музейними експонатами, а могли звучати в стінах музею під час фестивалів, щоб діти могли користуватися нотами для виконання прекрасної музики Прокоф»єва, яка буде жити вічно”. По бажання виконуються. З 2002 року за ініціативою виконкому Красненської сільської ради, при підтримці громадської організації “Донецький аграрний розвиток” Красноармійська райдержадміністрація затвердила відкритий музичний конкурс “Прокоф»євська акація”, який дає можливість юним талантам міст і сіл Донецької області щорічно на сцені концертного залу музею виконувати витвори нашого земляка, який став композитором з світовим ім.»ям.

Великий прогрес в розвитку громади внесло участь в Програмі підвищення рівня життя сільського населення України при підтримці Міністерства Великобританії по справам міжнародного розвитку. В рамках цієї Програми почав свій розвиток зелений туризм. В 2002 році відкритий між громадський Центр розвитку зеленого туризму. Співвідношення должным образом підготовлених садиб, історичних місць і живописної природи – річка, сосновий бір, ландшафтний заповідник “Урочище Зоря” здійснюють необхідні умови для розвитку цієї галузі.

Для фінансової стабільності сільського населення в 2003 році створений перший в районі і один із немногих в сільській місцевості України кредитних спілок “Росток”, членами якого являється кожний четвертий житель села. Тут селяни можуть отримувати кредити для розвитку особистих підсобних господарств, на лікування, навчання, придбання побутової техніки, ремонт житла и т.д.

В 2010 році була утворена громадська організація “Акація” задачею якої є покращення соціальних послуг населення на території сільської ради і вирішення першочергових проблем громади.

Вся робота активу сільської ради направлена на підвищення рівня життя населення і перетворення села Красного в культурний і туристичний центр нашого регіону.

Логін: *

Пароль: *